WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Історичний погляд на Близькосхідний конфлікт 20-х років ХХ століття (історіографія питання) - Реферат

Історичний погляд на Близькосхідний конфлікт 20-х років ХХ століття (історіографія питання) - Реферат


Реферат на тему:
Історичний погляд на Близькосхідний конфлікт 20-х років ХХ століття (історіографія питання)
"Мосульська криза" була однією з перших серйозних міжнародних криз, що виникли на Близькому Сході після завершення Першої Світової війни, яка залишила багато нерозв'язаних суперечностей між державами. В цю кризу, утворену англійською дипломатією, крім молодої Турецької республіки були втягнуті народи окупованого Великобританією Іраку - араби, курди і ассирійці. Питання про майбутню долю багатої Мосульської області дуже хвилювало уряди США і Франції. За своїм географічним положенням Мосул зачіпав також інтереси СРСР та Ірану.
Головну роль у виникненні "мосульської кризи" відіграла нафта, що нею був багатий Мосульський вілайєт. Володіти цим нафтовим районом прагнули всі країни Антанти і найбільше Великобританія, чий військово-морський флот на той час уже на 45% працював на нафті. (1) Серйозною перепоною для англійської монополії в цьому районі була політика аме-риканських нафтових трестів. Після Першої Світової війни англо-американська боротьба за нафту почала посідати значне місце серед інших міждержавних суперечностей. Це, в свою чергу, було найбільш характерною рисою "мосульського конфлікту".
Специфіка виникнення цієї кризи була тісно пов'язана з тим, що "мосульське питання" було надзвичайно складним в економічному і політичному відношеннях. Мосульський вілайєт був однією з найбагатших провінцій Месопотамії. Гарні опади і плодючість долин сприяли розвитку землеробства. У районі Мосула перетинались караванні шляхи з Малої Азії та Вірменії. Особливо важливим пунктом у цьому відношенні було місто Ревандуз. У ньому перетиналися чотири шляхи: перший, що вів на північ до Вану, другий - на захід до Мосула, третій - на південь до Сулейманіє і звідти до Південної Персії й, нарешті, четвертий - до персидського кордону, до Соудж - Булаку, Урмії й Тавризу. Після Першої Світової війни оформилася і арабська складова цього питання - складний комплекс націо-нальних, політичних і економічних інтересів, пов'язаних із королівством Іраку, а також з англійською торгове-стратегічною дорогою. Остання проходила з Індії у східній області Аравії, в Месопотамію і Персію. Складовою "мосульського питання" була курдська проблема, що зводилась до національного самовизначення цього народу і водночас до використання курдів західними державами проти Туреччини і СРСР. Варто згадати кілька другорядних аспектів "мосульського питання": зростання в той час транзитного сполучення через Месопотамію і доля маленького християнського народу айсор, яким "опікувалась" Англія. Одна з особливостей міжнародної ситуації того періоду полягала в тому, що політика правлячих кіл Великобританії й США повністю відповідала потребам нафтових монополій обох країн.
Слід наголосити, що до війни головними суперниками у боротьбі за месопотамську нафту і природні багатства Османської імперії, зокрема Іраку, були англійці й німці. В 1904 році німецький концерн "Анатоліше айзенбан гезельшафт" (Анатолійська залізнична компанія), зайнятий будівництвом Багдадської залізниці, отримав право на розвідку і розроблення нафтових родовищ у двох вілайєтах - Ірако-Мосульському й Багдадському. Але, скориставшись тим, що німці ще не почали розроблення нафтових багатств Туреччини, представник англійських нафтових магнатів Уїльям Нокс д'Арсі розпочав у 1908 році переговори з турецьким султаном Абдул-Хамідом. (2) Після приходу до влади младотурок переговори щодо видачі концесії на розроблення нафтових ресурсів відновилися, але не з англійцями, а з американцями. При активній підтримці уряду США була підписана відповідна угода, за якою младотурецький уряд запропонував довіреній особі американських монополій, адміралу Колбі М.Честеру, концесію. Однак ця угода не була ратифікована. В 1912 році англієць німецького походження Ернест Кассель, спираючись на англо-голландську компанію "Роял датч-Шелл" і німецький капітал, отримав концесію на ту-рецьку нафту й організував "Теркіш петролеум компані".(3) До початку Першої світової війни турецький уряд офіційно надав "Теркіш петролеум компані" право оренди нафтових ділянок у районах Мосула, Багдада і Басри. Відповідна угода була підписана 19 березня 1914 року, однак війна завадила його ратифікації. Таким чином, питання мосульської нафти було перенесене у площину безпосередніх домагань і захоплень учасників коаліції проти Німеччини, а саме Англії та Франції. Згідно з таємною угодою Сайкс-Піко (травень 1916 р.) про розподіл азіатської Туреччини, Мосул повинен був увійти до французької зони впливу. (7) У Сан-Ремо (квітень 1920 р.) Франція поступилася Мосулом Англії в обмін на 25% месопотамської нафти. (4)
Севрський договір 1920 року включив Мосул до складу держави Ірак. Незважаючи на те, що цей договір залишився на папері, безперечно те, що був створений нерозривний зв'язок між нафтою й імперією. Захопленням Мосула англійці досягли двох цілей: по-перше, вони отримували нафту і забезпечували собі стратегічні вигоди щодо захисту своєї колоніальної імперії, по-друге, примушували турецьких націоналістів іти на вимушені поступки, тим самим обмежуючи прогресивний характер кемалістської рево-люції. Як показала подальша історія військово-дипломатичної боротьби за Мосульський вілайєт, Туреччина марно намагалася повернути собі Мосул. На Лозаннській конференції турецька дипломатія прагнула повернути цей нафтовий район, використовуючи суперечності в таборі противника, однак переговори виявилися безуспішними для турецького уряду. За умовою Лозаннського договору 1923 року, Англія і Туреччина повинні були в дев'ятимісячний строк залагодити суперечку. Однак питання про Мосул було розв'язане через півтора року. Згідно з договором, підписаним між Англією, Туреччиною та Іраком 5 червня 1926 р., Мосул остаточно увійшов до складу Іраку.
В трактуванні та оцінці мосульської кризи (1923-1926) в історіографії Великобританії й США немає єдиної точки зору. Англійські й американські історики тенденційно виправдовують політику як Англії щодо Туреччини, так і США в боротьбі за мосульську нафту. В історіографії Англії й США з "мосульського питання" можна, на наш погляд, виділити два напрямки: консервативний і ліберальний. Звернімося до публікацій істориків "офіційного" напрямку. Вони, як правило, торкаються питання про Мосул тільки побіжно, розглядають його з метою виправдання політики правлячих кіл Англії й США у боротьбі за нафтові джерела Месопотамії. При цьому багато з них схильні вважати "мосульське питання" питанням "захисту життєвих прав та інтересів курдів" з боку "цивілізованих" народів. Найбільш повне вираження така інтерпретація дістала в працях Тойнбі ("Турція"), Елізабет Монро ("Англійська присутність на Ближньому Сході"), Андерсена ("Східне питання"). (5)
Тойнбі, розглядаючи причини "мосульського конфлікту", наголошував, що питання про нафтові поля в провінції Мосул відігравало несуттєву роль. Метою англійської дипломатії у боротьбі за Мосул було нібито утвореннянезалежної курдської держави, тому що курди становили основну частину населення Мосульського вілайєта. (6)
В праці Андерсена виправдовується окупація Мосула Англією після підписання Мудроського перемир'я. У всіх "заворушеннях" в Мосулі автор звинувачує турецьких націоналістів, шовіністична політика яких позбавила курдське населення елементарних прав. Андерсен взагалі не згадує про нафту. Згідно з його концепцією, все "мосульське питання" зводиться до питання про захист курдів від турецького націоналізму. (7)
Такої позиції дотримуються Елізабет Монро і Едмондс. Монро намагається висвітлити позитивні аспекти британської політики, прагнучи продемонструвати свою

 
 

Цікаве

Loading...